про нас

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Чим є надія, яка сама в собі є «відкупленням»?

На це питання відповідає лист до Ефесян, розділ 2.

Ефесяни перед зустріччю і прийняттям Христа були «без надії, тому що вони були без Бога у цьому світі». Дійти до пізнання Бога – Правдивого Бога – означає отримати надію. Віддавна ми маємо християнське уявлення – концепцію Бога – і вже звикли до цього. Величі цієї надії, яку приносить нам правдива зустріч з цим Богом, ми майже не помічаємо.

Приклад життя однієї святої нашого часу може в певній мірі допомогти нам зрозуміти, що означає реально зустріти правдивого Бога.

Думаю про африканку Жозефіну Бакіту, яка канонізована Папою Іваном Павлом ІІ.

Вона народилась приблизно в 1869р. – сама вона не знала справжньої дати – в Дарфурі у Судані. У 9 років, вона була викрадена работорговцями і стала невільницею. Часто бита бичем до крові, вона була продана п’ять  разів на різних ринках Судану. Останнього разу, як рабиня, слугувала матері і жінці одного генерала і там кожного дня була бита бичем до крові. Внаслідок такого жорстокого знущання на її тілі на ціле життя залишилося 144 шрами.

У 1882 році її купив у Картумі італійський консул Каліст Леньяні, який з нагоди нападу магдійських революціонерів повернувся до Італії.

Тут, після жорстоких «господарів», яким вона належала досі, Бакіта приступила до пізнання нового «господаря», взагалі іншого – живого Бога, Бога – Ісуса Христа – у венеціанському діалекті називала Його «Парон» (Володар, Господар). До цього часу вона знала лише господарів, які її принижували, упокорювали і мучили, або, в найкращому випадку, використовували як зручну рабиню. Але тепер вона знає і відчуває, що існує єдиний «Господар» над усіма володарями, Господар всіх господарів і що цей «Господар» - добрий, як істинна доброта. Вона пізнавала, що цей «Господар» знав також її, створив теж її, а ще більше усвідомлювала, що Він любить її.

Вона відчувала, що є улюбленою «Господарем» найвищим, Тим, перед Ким всі інші володарі є лише бідними рабами. Вона була знаною, улюбленою і очікуваною. І ще більше, Сам цей «Володар» теж переживав таку саму долю… був битим і тепер чекав на неї «праворуч Бога-Отця».    

Зараз вона мала «надію» – не тільки цю маленьку надію, щоб знайти «володарів» менш жорстоких, але велику, величезну, найбільшу надію: «Я є улюбленою до кінця, у повноті і, якщо що-небудь трапиться, – я є очікуваною від цієї Любові. І від цього життя моє є добрим». Через пізнання цієї надії вона була «відкупленою», не відчувала себе більше рабинею, а вільною донькою Бога. Вона зрозуміла значення слів св. Павла, коли нагадував Ефесянам, що раніше вони були без надії і без Бога у світі – без надії, тому що без Бога. І тому, коли знову захотіли забрати її до Судану, Бакіта відмовилась; вона не хотіла розлучитися зі своїм «Господарем».

9 січня 1890 року Бакіта отримала таїнства хрещення, миропомазання і першого причастя з рук Патріарха Венеції.

8 грудня 1896 року у Вероні склала обіти в Згромадженні Дочок Милосердя Каносіянок.

З цього часу – і в праці при захристії, і в монастирі, і в різних постійних переїздах по Італії, вона старалась заохочувати всіх до місії.

Вільність, яку отримала від Ісуса Христа, вона прагнула роздавати іншим, багатьом, великій кількості людей.

Бакіта не могла тримати тільки для себе цю надію, що в ній народилася і що відкупила її. Ця надія мусила дійти до багатьох, дійти до всіх людей.

www.pro-life.vinnica.ua

«За життя, за сім’ю»