головна сторінка
розвиток до народження
розпізнавання плідності
контрацепція?
аборт: фото
щоденник ненародженої дитини
молодь: непевне завтра
роль батька
молитва
інтервью з Богом

відео

Ваш коментар
корисні портали

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

УВАГА! Список використаних для доповіді джерел і публікацій міститься на останній сторінці.

Черниш Наталія Йосипівна,
доктор соціологічних наук, професор,
завідувач кафедри історії та теорії соціології
Львівського національного університету
імені Івана Франка

 

ВИСТУП

на ХХІІ Міжнародному Конгресі Родини

Родина – спільнота любові

з доповіддю на тему Молодь: Непевне завтра

(травень 2006 р., м.Київ)

 

            Христос воскрес!

             Шановні колеги, брати і сестри!

             Я буду говорити з вами як соціолог, представник академічної науки, завідувач кафедри історії та теорії соціології Львівського національного університету, а також як викладач соціології в Українському католицькому університеті (м.Львів), де я працюю вже більше 11 років поспіль. Оскільки мій виступ було заплановано на третій день роботи Конгресу, я уважно слухала усі доповіді і постійно змінювала текст своєї, оскільки бачила ті питання і проблеми, які перебували у центрі вашої уваги. Тому у своєму виступі я сьогодні говоритиму про такий суспільний трикутник, як СІМЯ – ДЕРЖАВА -  ЦЕРКВА, а головною діючою особою буде МОЛОДЬ. Власне тому моя доповідь складається з трьох частин.

             1. Перша частина буде присвячена СІМЇ. Сімя, держава, Церква – з цих трьох складових будується суспільство. Ці три складові були у давньому суспільстві, існують у модерному суспільстві та існуватимуть у постмодерному суспільстві, і на цьому акцентували ще класики соціології. Так, наприклад, засновник соціології французький вчений Огюст Конт казав, що первинною клітинкою будь-якого суспільства є сім’я, і якою є сім’я – таким є суспільство. Якщо сім’я є сильною і міцною – міцним є і суспільство, тобто сильна сім’я – сильне суспільство; і навпаки, слабка сім‘я – слабке суспільство, країна. Чи ці вислови середини ХІХ століття діють стосовно сучасної України? Давайте поміркуємо разом.

             Формально за рівнем шлюбності Україна ще у 1991 р. займала перше місце у Європі і мала близько півмільйона зареєстрованих шлюбів, на які тоді припадало близько 200 тис. розлучень. Іншими словами, тоді на 100 шлюбів було коло 40 розлучень. Нині ж, у 2005 р. в Україні було зареєстровано 332 тис. шлюбів, а розірвано – 184 тис. Звісно, це не означає, що цього року узяли шлюб 100 подружніх пар і тут же 53 пари зареєстрували своє розлучення; ні. Серед розірваних у 2005 р. шлюбів були і цьогорічні, і такі, що були зареєстровані рік, два, три і більше тому – тому цифра у 184 тис. розлучень говорить нам, що 2005 р. сталося загалом стільки розлучень. Але як не рахуй, число зареєстрованих розлучень на 100 шлюбів має тенденцію зростання, вже перейшло за половину укладених шлюбів і, що мене найбільш тривожить, таке від’ємне співвідношення ми маємо не тільки у містах, але і по селах, які завжди були хранителями української культури, української мови, українських традицій – словом, усієї українськості. І зафіксоване 2005 р. співвідношення шлюбів і розлучень можна без перебільшень вважати загрозливим і для української сім’ї, і для усього українського суспільства.

             Далі, стан українського суспільства є тривожним і з огляду на так званий сумарний коефіцієнт народжуваності, або кількість дітей у розрахунку на одну сімю. В нас він становить приблизно 0.71 – тобто менше дитини в кожній сімї. Навіть для простого відтворення населення у кожній сімї має бути по двоє дітей. В нас же, як бачите, цього нема, а значить, набирає сили процес винародовлення, процес постійного зменшення кількості населення України. Востаннє природний приріст населення України було зафіксовано у 1990 році. У 2005 ж році народилося 426 тис. немовлят, а померло 782 тис. осіб. А це означає, що лише за один 2005 рік населення України зменшилося на 356 тис. людей (782 тис. – 426 тис. = 356 тис.). Тому у 2005 р. загальна чисельність населення України у черговий раз зменшилася і нині становить 46.9 млн. людей. І це у мирний час, без жодної війни, з моменту завоювання незалежності країни ми втратили більше 5 млн. осіб!

             Чи щось робить держава у цій ситуації? Так; нині, зокрема, діє урядове рішення, за яким на кожну народжену дитину держава платить більше 8 тис. грв. (або у перерахунку десь 1.5 тис. доларів США). Але, мабуть, ніхто не знає відповіді на питання: якими є наслідки цієї новації? Чи привело це до збільшення народжуваності саме з цієї причини? Для більшості українських родин така фінансова допомога є дуже потрібною і вагомою. Але можуть траплятися й такі ситуації, коли в надії на одержання такої суми грошей вагітніють і народжують жінки і навіть часто дівчата поза шлюбом, аби народити, одержати гроші і потім позбутися дитини, яку в найкращому випадку віддадуть до дитячого будинку. І так дитина, не вбита абортом, викидається у безжальний світ як сирота при живих батьках. І так виникають сумніви: а чи не спровокують ці досить великі для пересічних українців гроші гонитву за ними, не приведуть до зміщень у моральності, коли причиною появи дитини є вже не любов до неї, а любов до грошей? І чи не краще було б натомість збільшити термін декретної оплачуваної відпустки, бо у розвинутих країнах він доходить до 6 років і батьки (а не лише мати) виховують і ростять своїх дітей у своїй сім’ї, у своїй родині любові, і вони виростають міцними, дужими, вихованими на принципах християнської, сімейної моралі. Правда, і там є виїмки, і я не схильна ідеалізувати розвинуті країни та моральний стан їх населення, але в нашій країні слід подумати над кращим застосуванням грошей.

             Додайте до цього ще одну тривожну цифру. В Україні стрімко зростає число дітей, народжених поза шлюбом. Якщо у 1990 р. їх налічувалося 11% від усіх немовлят, то у 2000 р. їх частка зросла до 17%, а минулого 2005 р. підскочила вже до 21.4%. Це означає, що кожна пята дитина в Україні росте у так званій неповній сімї. От цікаво було б дослідити, чи такий стрибок повязаний з тими 8 тисячами гривень?

             Число сиротинців та дитячих інтернатів в Україні нині є більшим, ніж за часів війни, у мирний час! Додайте ще 120 тис. безпритульних дітей просто неба і запитайте себе, чи це робить наше суспільство міцним, а дітей – щасливими, що зростають у любові? Соціологія як наука дає відповідь – ні.

             Соціологія нині також аргументовано доводить, що існує тісний взаємозв’язок між станом сім’ї та девіаціями, себто різного роду відхиленнями від норм (наркоманією, зловживанням алкоголем, курінням тютюну, зростанням правопорушень і скоєнням злочинів тощо). Соціологи вже не один рік проводять дослідження, які допомагають точно сказати, як впливає тип сімї на ці девіації. Соціологи виробили типологію сімей за структурою (повна чи неповна або реструктурована сім’я, в якій рідний лише один з батьків, і, нарешті, нерідна сім’я), далі здійснюють типологію сімей за характером стосунків у них (авторизований контроль за дітьми або демократичні сімейні відносини і таке інше), далі встановлюють питому вагу тих дітей і підлітків, хто має досвід куріння або вживання наркотичних речовин, а вже далі з’ясовують залежність таких дій від типу сім’ї. На жаль, це поодинокі дослідження; вони вкрай потрібні, аби знати конкретну ситуацію і вчасно реагувати на неї. Тому всі зацікавлені гостро відчувають сьогодні брак таких досліджень, взагалі брак інформації про непрості стосунки у сім’ї, народжуваність, відхилення тощо. Ось до мене напередодні Конгресу звернулася п.Віра Чмелик, яка є модератором однієї з наших секцій, із проханням допомогти відповідними матеріалами; я б радо їй допомогла – але де ж їх узяти? Я майже місяць мусіла стратити на пошуки літератури і дотичних даних  по бібліотеках та в Інтернеті. Тому наперед кажу, що буду мати дві пропозиції до організаторів Конгресу, керівництва Церкви:

  • улаштувати свою соціологічну службу при УГКЦ з метою сприяння соціальній політиці Церкви та організації і проведенню конкретних соціологічних досліджень;

  • створити базу даних (банк даних) таких досліджень стосовно сімї, молоді, родини, якими можна було б користуватися усім небайдужим до таких питань і проблем. Я вважаю, що суспільство, в якому ми живемо, потрібно вивчати і чітко уявляти, яким воно є.

            Я погоджуюся з п.Миколою Вереснем, який вчора у своєму виступі сказав, що ми не знаємо свого суспільства; отже, прийшов час його добре знати, а тоді вже й діяти із знанням справи. Бо якщо ми не будемо знати своє суспільство, то будемо послугуватися міфами та ілюзіями, а тоді справа й далі тупцюватиме на місці і зрушень на краще буде годі й очікувати.

            Серед таких міфів є міф про розповсюдженість наркоманії серед молоді в Україні. Хочу вас запевнити, що наркоманії в Україні практично нема, бо це дорога річ, оскільки справжні сучасні наркотики нині коштують шалені гроші, а тому є доступними лише для так званої золотої молоді. Звичайна ж наша молодь, діти і підлітки тікають від життя за допомогою звичайних і дешевих токсичних речовин, здатних вплинути на мозок і викликати ефект насолоди чи задоволення; це є дихання клею, миючих засобів, пральних порошків, закладання ватки з ацетоном під підрізану шкіру на певних ділянках голови, а в армії – звичайна паста для чобіт (вакса), яку намазують на хліб, потім її зішкрябують і їдять той насичений отрутою хліб. Цілий жах у тому, що такі токсичні речовини дуже швидко знищують організм підлітка, руйнують мозок, серце тощо. Тому в Україні поширена не так наркоманія, як токсикоманія, яка буквально за лічений час заганяє підлітка чи юнака у могилу. А відтак не дивно, що в Україні останнім часом дуже зросла рання смертність; тепер вже стосовно нашої країни можна сказати страшну фразу – смертність в нас помолодшала. За 10 років незалежності (більш сучасної цифри я, на жаль, не знайшла) в Україні померло понад 170 тис. молодих людей у віці від 15 до 29 років, і причиною часто була саме токсикоманія.

            Тому, згадуючи класиків соціології, розумієш, що вони мали рацію і що слабка сім’я і негаразди в ній дійсно є показником слабкого суспільства, свідченням його хвороби.

            2. Друга частина моєї доповіді буде присвячена ДЕРЖАВІ у її стосунку до сімї та молоді.

             Звичайно, держава має реагувати на такий кризовий стан речей хоча б в силу здорового глузду, бо як не буде ким управляти, як усі повимруть, то не буде потрібна ні держава, ні влада. Слід зазначити, що державна політика стосовно молоді і сімї в нас ЗАВЖДИ проголошувалася пріоритетом держави, хоч би хто не був при владі. Але, на мою думку, ставлення сучасної незалежної української держави до сімї і молоді багато в чому продовжує залишатися таким, яким воно було за радянської влади. Тоді головували два принципи: патерналізм і залишковий принцип. Патерналізм дослівно означає батьківське, опікунське ставлення до чогось; державна молодіжна політика в нас була й залишається опікунчою та побудованою на залишковому принципі:

  • десь нашкрябаємо якісь грошенята, якщо залишиться щось після витрат на економіку, після відшкодувань бідним переможцям виборів до Верховної Ради – партіям і блокам, що пройшли до нашого парламенту, чи після виплат зарплат і пенсій бідним нашим міністрам і депутатам, - а те, що залишилося, вже кинемо тим родинам і молоді (ось вам і залишковий принцип);

  • приймемо чим більше гарних милозвучних законів, створимо відповідне міністерство, комітет у Верховній раді, посприяємо створенню молодіжних громадських організацій (яких сьогодні є біля 7 тисяч, але про які мало хто знає) –

 = і всі будуть задоволені (ось вам патерналізм, тобто прийняття рішень згори, мудрою владою-матінкою чи державою-батьком). А чи є у світі якісь більш ефективні шляхи?

Викладаючи по університетах США і Канади, я навчилася там, що їхні держави і уряди допомагають молодіжним ініціативам, які йдуть знизу і визнаються корисними як для усього суспільства, так і для самої молоді. Там добре поставлена соціологічна наука, яка дає корисну інформацію про сім’ю і ті ризики, з якими вона зустрічається, про ступінь поширення антисуспільних явищ та шляхи їхньому запобіганню, допомагає побачити перспективу у житті і обрати свою дорогу тощо. То ж і нам не завадило б запозичити кращий світовий досвід з вирішення цих проблем.

 На то й збираються такі Конгреси, як-от наш; на них приїжджають і розповідають про свій досвід такі високоповажні гості, як-от від імені ООН Його високість Франсіс О’Донелл, аби ми бачили, що робить ця світова Організація, або Його високість міністр у справах дітей і сім’ї Латвії Айнарс Баштікс, інші високоповажні персони-учасники нашого Конгресу. А я так мріяла побачити наживо і послухати свого українського молодого міністра у справах сімї, молоді і спорту – а він й не доїхав. Але від його заступниці ми почули купу цікавого про державні концепції, моделі, схеми, програми і навіть стратегії. Чи є від них ефект? Ось ви скажіть мені, який закон є найголовнішим в Україні? Конституція? Закон Божий? Не вгадали; це є Закон про бюджет на такий-то рік. Якщо  в нього якісь гроші заклали на молодіжні чи сімейні програми – то Богу дякувати. А як ні – то усі ці програми і стратегії, як кажуть у нас в Галичині, шеляга ламаного не варті. Хочете доведень – прошу.

       У 1994 р. було створено Державний фонд з житлового будівництва для молоді. Гроші ж на цей Фонд були частково закладені лише у 1998 р. А у 2001 р. УСІ видатки бюджету на молодіжні програми і заклади склали аж 0.12% бюджету країни.

       А далі займемося арифметикою. В Україні нині налічується 10.8 млн. молодих людей у віці від 14 до 28 років. Половина з них знаходиться у шлюбі, відтак в Україні 2005 р. було 2.5 млн. молодих подруж; саме у таких молодих сімях народжується 80% дітей. З цих 2.5 млн. молодих сімей 800 тисяч потребують житла. У 2005 р. держава забезпечила житлом 11 тисяч молодих сімей, що у 6 разів більше, ніж у попередні роки, за колишнього президента Кучми. Ніби великий успіх, але…Це одночасно означає, що житло одержало менше 1 % тих молодят, хто його конче потребує. Або, іншими словами, за таких темпів молода сімя дочекається квартири десь за 80-100 років.

      Або інший приклад. Нині 100 тис. молодих сімей стоять у черзі на пільгове кредитування будівництва житла; це кредит на 30 років під 3% річних. А пільги для молодих подруж такі: якщо в них народиться перша дитина, то знімаються нарахування процентів; якщо народиться друга дитина – то знімається 25% від суми кредиту; якщо народиться третя дитина – то відповідно сума кредиту погашається наполовину, і так далі. Але заждіть бігти ставати у чергу по такий кредит: нагадаю, що черга на нього нині вже налічує 100 тисяч, в а за увесь період такого кредитування кредити реально отримали 6.5 тис. молодих сімей. Отже, хочете такий кредит – доведеться почекати так років 15-20, якраз тоді й черга дійде; то й займати її слід, мабуть, ще у дитячому садочку. Видно, й нашому Президентові терпець урвався, і він 17 березня 2006 р. дав завдання двом банкам – Ощадбанку та Укрексімбанку – створити реалістичну програму молодіжного кредитування і оприлюднити її за 2-3 місяці. (Примітка: міністр у справах молоді, сім’ї та спорту України Ю.Павленко таки приїхав на закриття нашого Конгресу і повідомив, що Президент підписав нову програму, скеровану на допомогу сім’ям, народження і виховання дітей; див. газети Голос України та Урядовий кур'єр за наступні дні після 11 травня 2006 р.).

      Отже, як ви помітили, і нині ще спрацьовують залишковий принцип щодо молоді та опікунство згори над нею, патерналістське прагнення держави контролювати зверху усе, що рухається. А молодь тимчасом нам, соціологам, при опитуваннях пише: Нас ніхто ніколи не питав, що ми хочемо чи чого ми не хочемо, за нас завжди усе вирішували…. Отже, для підтримки ініціативи знизу слід вивчати ситуацію, питати, чого ж наша молодь хоче. А вона часто хоче якраз не грошей, часто просить: Не заважайте нам, дайте дихати, ми самі собі заробимо 

      А коли вже непереливки – молодь виходить на Майдан. І там вона аж ніяк не остання. Як свідчать дослідження соціологів, найактивнішою віковою групою київського та інших майданів була якраз молодь, а серед неї перед вели студенти: саме студенти складали 40% учасників Помаранчевої революції. Власне студенти стали лідерами подій Помаранчевої революції, і студенти є силою, з якою слід рахуватися: нині їх в країні більше 2 млн.

            Саме молодь демонструє нині найвищі показники соціальної активності і громадянської ідентичності. Моніторинг (тобто систематичне всеукраїнське опитування), який щорічно по Україні проводить Інститут соціології Академії Наук України починаючи з 1994 р., показує, що лише у 2005 р. вперше більшість населення ідентифікує (ототожнює) себе насамперед з громадянами України – їх 54.6%, але серед молоді таких, хто чується насамперед громадянином України, налічується 64.7%, а пишаються бути громадянами України 69% усіх молодих опитаних людей.

            Соціологи досліджують і таку тему, як ціннісні орієнтації молоді. Наші дослідження показують, що і нині головною цінністю для старшокласників є сім’я, на 2 місці – цікава високооплачувана робота. Цінність сімї є високою і для студентства:

  •  у 22% опитаних студентів сімя як цінність займає 1 місце;

  •  у 74% студентів вона стоїть на 2 місці;

  •  і лише у 4% студентів сім’я як цінність посунулася на 4 місце, поступившись прагматичним розрахункам на кар’єру, службове просунення, зайняття високого місця на праці, високі заробітки тощо.

            Звісно, я не хочу ідеалізувати молодь і не можу не сказати про іншу молодь, бо ми маємо строкате суспільство, переповнене суперечностями, чередуванням світла і темряви, добра і зла, любові і ненависті. Наведу вам сумні рекорди України, про які не можна мовчати:

  • Україна займає 1 місце в Європі за кількістю ВІЛ-інфікованої молоді у віці від 15 до 24 років (на 2 місці Португалія, далі Швеція та Іспанія);

  • Україна займає передове місце в Європі за кількістю повій, які працюють за кордонами країни;

  • Україна займає 3 місце у світі за кількістю молодих курців у віці до 20 років після Чилі та Росії (а за нами – Аргентина, Болівія, США та Польща);

  • Україна займає чільне місце у світі за часом проведення дітей біля телевізора (близько 5 годин щодня наші діти оглядають телебачення з його програмами і фільмами про насильство, розпусту, вбивства тощо).

             Звичайно, це сумні рекорди, і мене не тішить така першість. Але 2005 рік став для України першим роком надії, перелому і змін на краще і для молоді, і для усього суспільства. І про це знова свідчить соціологія. Один з найголовніших висновків моніторингу Інституту соціології – що 2005 року ВПЕРШЕ за усі роки незалежності можна говорити про соціальний оптимізм. Покращилося загальне самопочуття і настрій людей, про що свідчать відповіді на питання: Як Ви вважаєте, найближчим часом на ше життя більш-менш налагодиться = ствердно відповіли:

  •  у 2003 р. – 12.4% опитаних по усій Україні;

  •  у 2004 р. – 18.4% опитаних, а

  •  у 2005 – вже 40.2% опитаних.

             Наші люди добре розуміють сучасний кризовий, хворобливий стан суспільства, бачать і світле, і темне в ньому. Цікавими є відповіді на питання, з чим у людей асоціюється образ сучасного українського суспільства:

  • із злиднями (29.4% відповідей такого ґатунку);

  • із перспективами (28.0% відповідей).

Іншими словами, кожен бачить те, що йому подобається, але вперше за багато років у людей переважає надія. Наведу відповіді на питання: Яке почуття в Вас переважає, коли Ви думаєте про майбутнє? - у 2005 р. це

  • надія (61% опитаних);

  • оптимізм (34% опитаних).

             Отже, мій висновок з другої частини моєї доповіді є такий: незважаючи на державну сімейну і молодіжну політику,

  • молодь в нас не така вже й погана;

  • сімя залишається базовою цінністю українського суспільства і молодого покоління.

            3. Тепер перейдемо до третьої частини доповіді, де я хочу говорити про Церкву і молодь.

             Одразу ж підкреслю, що для цієї частини є найменше інформативного матеріалу, бо такого ґатунку дослідження в соціології є поодинокими. Тому скажу лише про ті дані, які мені пощастило розшукати з цієї проблеми. Розпочну з твердження, що авторитет і довіра до Церкви в Україні зростає, як і її роль у суспільному житті країни. Свідченням цього є питання щорічних моніторингів Інституту соціології НАН України стосовно довіри. Себто питання ставилося у такий спосіб: Кому Ви найбільше довіряєте?. Згідно одержаним Інститутом соціології даним, найвищі сходинки у 2005 р. займали наступні відповіді:

  1. сімї та рідним (93.5% відповідей такого ґатунку);

  2. колегам і друзям (53.9%);

  3. Церкві і духовенству (52.5%; принагідно нагадаю, що у 1994 р. за таку відповідь проголосувало 35.6% опитаних, а 2004 – 44.0% опитаних, тобто прогрес у цьому відношенні є очевидним);

  4. сусідам (51.9%);

  5. Президентові (49.2%). Стосовно останнього хочу підкреслити, що вперше за роки незалежності Президентові довіряє близько половини опитаних.

             На тому тлі не дивно, що 94% опитаної молоді вірить у Бога. Але з них 70% не відвідують церкви і не беруть участі у релігійних практиках. Тому можна сказати, що релігія торкнулася здебільшого зовнішніх аспектів релігійного життя молоді, а її роль у повсякденному житті молодих людей і підлітків носить часто поверховий, номінальний характер (як-от з моєї розмови із сусідським хлопчиком: Ти у Бога віриш? – Так, звичайно. – А за що ти останнім часом молився? – А щоби Боженька допоміг добре написати контрольну з фізики).

             Що цікаво, найбільш розвинута молодь, яка часто користується комп’ютерами і не вилазить з Інтернету, також не є байдужою до справ релігійних, але її запити  в інформаційному просторі не знаходять задоволення, їй ніде взяти цікавої і доступної інформації про питання віри, стосунки Церкви і молоді тощо. В Україні у 2005 р. 10% населення користувалися Інтернетом, а серед молоді таких було 21.7% - себто молодь є переважаючим користувачем всесвітніх інформаційних мереж (у Києві третина молоді часто відвідує Інтернет і працює з ним). Для цих користувачів Інтернету серед інших видів діяльності є й відвідування церкви; водночас інтернетівська молодь дуже часто не знаходить в ньому інформації релігійного характеру, адаптованої якраз для молоді.

             Тому моя третя пропозиція є така: слід більш моторно реагувати на потреби часу (у цьому випадку – на компютерну революцію серед молоді) і більш вчасно враховувати такі інновації. В молоді є голод на інформацію духовного ґатунку, тому я пропоную створити спеціальний сайт УГКЦ, орієнтований на молодь.

             Таким чином, три мої пропозиції мали б суттєво покращити поінформованість усіх тих, хто має намір узяти участь у вирішенні складних і численних проблем, пов’язаних із молоддю, молодими сім’ями, подружнім життям, створенням сприятливих умов для прояву ініціативи з боку молоді та їх підтримкою. Саме Церква може і повинна бути на чолі суспільних зусиль, скерованих на духовне оновлення суспільства та моральне загартування української молоді. Саме Церква здатна зберегти родину як спільноту любові.

             Дякую за увагу.

 

Використані джерела і література

 

  • Агаларова К.А. Молодежь и молодежные общественные организации: Анализ встречных стратегий // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. – Харків: ХДУ, 2004.    С.558-563.

  • Алпатова П.С. Современная студенческая субкультура: Социологический портрет // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. – Харків: ХДУ, 2003. - С.547-551.

  • Балакірєва О.М. Соціологічний вимір рівня вживання алкоголю та інших наркотичних речовин учнівською молоддю: Методологічні питання та результати // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. – Харків: ХДУ, 2004. - С.566-571.

  • Барабаш В.В. Громадські молодіжні об’єднання як суб’єкт державної молодіжної політики // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. – Харків: ХДУ, 2003. -  С.567-570.

  • Бойко Н. Мололь у світі сучасних компютерів та Інтернет-технологій // Соціальні виміри суспільства. Вип. 8. – К., 2005. – С.244-258.

  • Бондар Т.В. Вплив типу сім’ї на поширення куріння і вживання наркотичних речовин неповнолітніми // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. – Харків: ХДУ, 2003. -  С.571-575.

  • Головенько В. Молоде покоління України: Проблеми та перспективи // Молодіжна політика: Проблеми і перспективи. Збірник матеріалів ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції 10-11 березня 2006 р. – Дрогобич: ДДПУ, 2006. – С.3-12.

  • Гордієнко Н. Роль центрів соціальних служб для молоді у реалізації державної молодіжної політики (на матеріалах роботи з молодою сімєю)  //Молодіжна політика: Проблеми і перспективи. Збірник матеріалів ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції 10-11 березня 2006 р. – Дрогобич: ДДПУ, 2006. – С.51-55.

  • Карпов В.А., Батюк В.В. Насилие в экранном искусстве: Кино и компьютерные игры // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. – Харків: ХДУ, 2003. -  С.615-616.

  • Каденко А.В. Социально-психологическая характеристика молодежной преступности и пути ее профилактики // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. – Харків: ХДУ, 2003    С.599-602.

  • Левковська Н. Динаміка ціннісних орієнтації молоді // Політичний менеджмент. – 2006. - № 1 (16). – С.85-93 (або: www.politik.org.ua/pfv.php)

  • Магун В., Енговатов М. Структура і міжгенераційна динаміка життєвих домагань молоді в Росії та Україні: 1985-2001 // Соціологія: Теорія, методи, маркетинг. – 2004. - № 3. – С.47-66.

  • Паніна Н.В. Українське суспільство 1994-2005: Соціологічний моніторинг. – К.: Вид-во Софія, 2005. – 160 с.

  • Рощин Д.Г. Особенности смысложизненных представлений учителей и школьников // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. – Харків : ХДУ, 2003. – С.542-546.

  • Сокурянская Л.Г., Кислова О.Н. Ценностная дифференциация украинского студенчества: Кластерный анализ // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. – Харків: ХДУ, 2003. - С.534-539.

  • Суятінова Л. Молодь, релігія і трансформація суспільства // Соціальна психологія. – 2005. - № 1 (9). – С.114-121 (або: www.politik.org.ua/pfv.php)

  • Українське суспільство 1994-2005. Динаміка соціальних змін. – К.: Ін-т соціології НАН України, 2005. – 653 с.

  • Шульга Р. Підліткова агресія:  Хвороба росту чи виклик суспільству? // Соціологія: Теорія, методи, маркетинг. – 2005. - № 3. – С.214-218.

Інтернет-адреси

www.meta-ukraine.com 
www.ukrstat.gov.ua
www.i-soc.com.ua
www.vox.com.ua
www.vidnokola.kiev.ua
www.mon.gov.ua
www.owl.ru
www.journal
@socnet.kiev.
ua

 

Доповідь  розміщено з дозволу автора Черниш Наталії Йосипівної

www.pro-life.vinnica.ua

За життя, за сім’ю